У подорож на край світу...

Саме у таку мандрівку запрошує наступна методична закладка серії «5 місць, куди варто поїхати справжнім фанатам літератури».

«Невідома південна земля» так у перекладі з латинської мови звучить назва найбільшого острова та найменшого континенту у світі – Австралія. Це найсухіший населений континент на Землі, який вражає своєю природою. Батьківщина кенгуру, страуса ему і коали. Тут живуть унікальні, смертельно небезпечні тварини (змії), які не зустрічаються більше ніде в світі. 

Австралія – яскрава мультикультурна країна з безліччю різних національностей. В основному це європейці, але до корінного населення відносяться тут аборигени. Більше 20 відсотків австралійців народилися в іншій країні. Тому не дивно, що батьки сучасного письменника Маркуса Френка Зузака у свій час також емігрували сюди з Австрії і Німеччини. Сам автор здобув визнання і популярність завдяки творам: «Крадійка книжок» (Тhe Book Thief) і «Посланець» (The Messenger), — які стали міжнародними бестселерами.

Народився майбутній письменник 23 червня 1975 року в Сіднеї – найбільшому місті Австралії. Маркус — наймолодша дитина в сім'ї, має двох сестер і брата. Закінчивши Engadine High School,  він скоро повернувся туди ж викладачем англійської, почавши також кар'єру письменника. Вищу освіту з історії й англійської філології здобув в Університеті Нового Південного Уельсу, отримав ступінь бакалавра мистецтв та диплом з викладання.

Першу свою книгу, «The Underdog» («Підземелля»), створив ще в 1992, однак лише через 7 років спроб і очікувань вона вийшла друком. З 1999 Зузак опублікував шість творів. Перші три: «The Underdog», «Fighting Ruben Wolfe» («Боротьба з Рубеном Вулфе») та «When Dogs Cry» («Коли собаки плачуть»), - вийшли у 1999—2001 роках, були надруковані в різних англомовних країнах і принесли авторові ряд нагород.

«Посланець» опублікований в 2002 році, здобув перемогу в австралійських конкурсах CBC Book of the Year Award і NSW Premier's Literary Award, а в Сполучених Штатах посів друге місце конкурсу Printz Award.

Роман «Крадійка книжок» надрукований 2005 і на сьогодні перекладений тридцятьма мовами, зокрема, українською. Серед досягнень роману: найвища позиція в рейтингу Amazon.com, у списку бестселерів New York Times, в аналогічних рейтингах Бразилії, Ірландії та Тайваню. Видання увійшло до п'ятірки найбільш купованих книг Сполученого Королівства, Іспанії, Ізраїлю, Південної Кореї. Успішною стала також екранізація твору (в українському прокаті "Книжкова злодійка") 2013 року.

Події відбуваються в нацистській Німеччині, починаючи з січня 1939 року. Оповідь ведеться від імені Смерті (чоловічого  роду). Головна героїня роману — дев’ятирічна Лізель Мемінгер, яка дорослішає з розвитком сюжету, має нелегку долю. Її батько, невідомим чином пов’язаний з комуністами, безвісти пропав, а мати, не в силах доглядати за своїми дітьми, вирішує віддати їх на виховання прийомним батькам. Дорогою до нового будинку Лізель втрачає братика, який вмирає на її очах. Хлопчика ховають на кладовищі, де дівчинка знаходить свою першу в житті книгу — «Посібник гробаря».

Про що ж ця книга? Вона про відчай батьків; про незламність обіцянок; про вміння переконувати і довіряти; про вимушену розлуку; про ненависть; про книги і вогонь; про дружбу, вірність, любов; про життя і про смерть. Цей твір вчить надіятися, розкриває очі на невимовне.

«Крадійка книжок» Маркуса Зузака потрапила до ТОП-10 кращих книг видавництва «Клуб сімейного дозвілля», а з 1 вересня 2018-го учні 11 класу українських шкіл читатимуть її на уроках зарубіжної літератури згідно оновленої навчальної програми  із зарубіжної літератури для 10-11 класів.

Останнім опублікованим твором Маркуса став роман «Bridge of Clay» («Міст глини», 2009), ідею якого він виношував понад 10 років.

2014 року Зузак отримав нагороду Margaret A. Edwards Award від Американської асоціації бібліотек «за значний і тривалий внесок у підліткову літературу». 2006 авторові дісталася нагорода газети «Sydney Morning Herald» як найкращому молодому письменникові року.

Сьогодні Маркус Зузак разом з дружиною і двома дітьми мешкає в Сіднеї. Вільний час присвячує серфінгові та перегляду фільмів.

Читати далі...

Запрошуємо книгоманів у мандри!

Черговий випуск методичної закладки серії "5 місць, куди варто поїхати справжнім фанатам літератури" відкриває нову країну...

Сьогодні помандруємо до Японії – чудової, прекрасної і таємничої країни Сонця. Саме так її називають, і невипадково. Символом Японії дуже давно стала хризантема. До речі, тлумачення ієрогліфа «кіку», що позначає цю квітку в перекладі означає «сонце».  Її зображували на прапорі, на монетах, на одязі імператорської родини. Любов до природи – головна риса японців. Цю країну  справедливо можна назвати країною  «милування і захоплення», адже найважливішими святами тут є свята, що пов’язані а природними циклами: споглядання вишневого цвіту (сакури), милування хризантемами, свято червоного кленового листя та інші.

Поетичне бачення світу знайшло відображення у фольклорі цього народу, зокрема в казках. 

Момотаро та інші японські казки / З япон. пер. І. Дзюб; худож. В. Гаркуша. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2014. – 25 с.: іл.

У творі чудесне народження героя пов'язане з плодом персика, який плив  річкою. І персик, і вода — це прояви вічної природи, яка здатна постійно оновлюватися й давати силу людям.  Вона ж допомагає Момотаро ставати дужчим і вищим: «З`їсть одну чашку рису — стає вищим, з їсть другу — стає ще вищим». До речі, рис — це традиційна страва Японії, його їдять замість хліба щодня, тричі на день. Він також дає силу  героєві під час далекої подорожі на Острів Чудовиськ. (Японія розташована на 6800 островах). Далі за сюжетом чарівних казок Момотаро вступає у двобій з чудовиськами. У поєдинку його підтримують вірні товариші — тварини (пес, мавпа) і птах (фазан). Фінал історії щасливий: герой повертається додому переможцем. 

У японській культурі будинок має особливе значення й користується великою шаною. У дім не можна заходити з поганими думками, а тим більше з поганими вчинками. 

Ось такою дивовижною постає ця країна у казці.

Цікавим фактом літературної традиції Японії є найкоротша  у світі поезія хайку, що складається тільки з трьох ліній. Щодо прози, то перший роман— «Повість про Гендзі» написала в 1007 році жінка, японська дворянка Мурасаки Сикибу.

Серед сучасних письменників цієї країни відомі   Харукі Муракамі, Банану Йошімото тощо. У вісімдесяті – дев`яності роки читацька популярність творів цих авторів серед молоді і дорослих на батьківщині була особливою.

Письменниця Йошімото Банана народилась 24 липня 1964 року у Токіо. ЇЇ справжнє ім'я  — Махото Йошімото. (Псевдо «Банана» вона взяла від улюблених квітів банана). Зростала в літературній родині, почала писати  в 5 років.  «Місячна тінь» - університетська випускна робота дівчини отримала приз декана факультету. Саме це стало поштовхом до вибору професійної діяльності у майбутньому. 

Офіційним літературним дебютом Йошімото став роман «Кухня», який отримав відразу три премії: премію журналу «Кайен» за кращий дебют в листопаді  1987 року, літературну премію Кека Ідзумі в січні 1988 і рекомендаційну премію міністерства освіти в серпні 1988. Зараз цей найвідоміший її твір перекладено багатьма мовами, продається в 20 країнах світу. Лише в Японії «Кухня» витримала понад 70 перевидань, була екранізованою.

Всього Банана Йошімото написала понад 20 повістей, оповідань і есе, кілька робіт у співавторстві. Головні теми її творів — кохання та дружба, сила родини та домашнього вогнища, вплив втрати на людський дух.

На жаль, твори цієї авторки відомі лише в російському перекладі.

2017 року у видавництві «Клуб Сімейного Дозвілля» побачив світ український переклад роману «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі»  найвідомішого сучасного японського автора Харукі Муракамі. Його твори видано мільйонними накладами у 50 країнах світу. Сьогодні, відзначений великою кількістю літературних нагород, письменник входить до сотні найвпливовіших людей світу за версією журналу Time. А останній роман «Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі» критики вважають одним з найкращих у його творчості. Цей роман-«виховання» лише за перший місяць продажів у Японії розійшовся накладом у мільйон примірників і одразу став світовим бестселером. 

Читати далі...

Тут ростуть діти

Виставка під такою назвою відкривала цьогорічний 24-ий Форум Видавців у Львові. 
Побачене наштовхнуло на «подорож» - новий випуск методичної закладки серії «5 місць, куди варто поїхати справжнім фанатам літератури».

Мабуть в Україні немає такої дитини, яка б не знала Карлсона – чудернацького чоловічка з повітряним гвинтом, персонажа відомого мультфільму і книги. 

Сьогодні помандруємо на батьківщину цього героя — до Швеції… До речі, дитячій літературі в цій країні відведене особливе місце. Саме тут вручають найбільшу міжнародну премію за досягнення в літературі для дітей та юнацтва — Літературну премію імені Астрід Ліндгрен (ALMA). До того ж література для дітей та юнацтва є також об`єктом численних наукових досліджень. 

Нині у Швеції щороку виходить друком близько 2000 нових дитячих книжок, удвічі більше, ніж 50 років тому.

Серед сучасних популярних імен авторів — Ульф Старк. Письменник відзначається унікальним вмінням поєднувати комічне з серйозним. Він вважається щирим шанувальником і послідовником творчості Астрід Ліндгрен.

У квітні 2016 року за сприяння Посольства Швеції в Україні, Swedish Arts Council і Шведського інституту Ульфа Старка запросили до Києва як почесного гостя Дитячої програми Книжкового Арсеналу. Автор презентував свої твори «Чи вмієш ти свистати, Юганно?» і «Диваки і зануди», які вийшли в українському перекладі у «Видавництві Старого Лева».

     Старк, Ульф. Чи вмієш свистати, Юганно? : Моя сестра – ангел / Ульф Старк ; пер. зі швед. Г. Кирпа ; намал. О. Гринюк. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 63 с. : іл.  

Видання містить дві повісті...

Для чого існують дідусі? Щоб ловити з онуками рибу і вчити їх свистати – так гадає герой першої, Ульф, і переконує в цьому свого друга Берру. І не біда, що в Берри дідуся немає – є місце, де його можна знайти. Так хлопчики знайомляться з дідусем Нільсом, і ця дружба дає їм найважливіший у житті досвід чуйності та любові.

Ця історія написана вже доволі давно, проте досі є дуже актуальною. ЇЇ  екранізацію щороку транслюють на шведському телебаченні на Різдво.

Наступна історія багато в чому автобіографічна. «Моя сестра – ангел», -  про найкращу у світі сестру Ульфа, яка не  верещить і не смикає його за чуба. Адже вона – ангел. Такою її уявляє собі хлопчик, тому з ним відбуваються кумедні пригоди.

Окреме видання цієї повісті з ілюстраціями відомої художниці Анни Геґлунд у 1996 році отримало найпрестижнішу у Швеції відзнаку Augustpriset (премію ім. Авґуста Стріндберґа) у номінації «Найкраща книжка для дітей та підлітків».

Старк уміє писати про найскладніші проблеми так просто і ясно, «що зрозуміло навіть дорослим». Не повчаючи, він серйозно говорить з дітьми про дружбу й ненависть, любов, жертовність і горе, про безпорадність дорослих і мудрість дітей та старих.         

     Старк, Ульф. Диваки і зануди / Ульф Старк ; пер. зі швед. Г. Кирпи ; обкл. К. Садовщук. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. – 157 с.

Події у повісті розгортаються протягом одного тижня. Життя дванадцятирічної Симони кардинально змінюється через переїзд в інше місто, пошук друзів, прикру помилку при знайомстві з новими однокласниками: випадково «перетворитися» на хлопця і, нарешті, повернути справжню себе. Автор змушує головну героїню пройти крізь таку велику кількість випробувань, що їх вистачило б на цілу трилогію. При цьому, одна із сюжетних ліній твору торкається теми смерті близької людини, одна порушує проблему складних стосунків з мамою та вітчимом, одна ж розповідає про такі невід’ємні речі (підліткового) життя, як то соціалізація, взаємне і невзаємне кохання, навчання тощо.

Окрім згаданих више, українською мовою відомі книги Старка: «Маленька книжка про любов», «Петер і червоний птах», «Мій друг Персі, Бофало Біл і я». У загальному доробку цього автора 30 книг, перекладених більш ніж 25 мовами.

Творчість Ульфа Старка неодноразово була відзначена. Письменник нагороджений літературною премією Хобоступ, премією Нільса Гольгерсона, а також Німецькою премією в галузі літератури для молоді (Deutscher  Jugendliteraturpreis).

12 липня 2017 року Старку мало виповнитися 73 роки, однак його не стало.

Читати далі...

Помандруємо у Всесвітній день туризму

Наступний випуск методичної закладки серії «5 місць, куди варто поїхати…» запрошує у подорож країною, яку іноді називають Землею письменників і мислителів.

Це батьківщина відомих світові великих композиторів: Баха, Бетховена, Мендельсона, Брамса, Штрауса, Генделя, Шумана. Неймовірно, але факт: 102 лауреата Нобелівської премії – представляють цю країну! Розташована в центрі Європи, входить до складу «Великої вісімки», є членом Євросоюзу та НАТО, вона - одна з найуспішніших держав на сучасній політичній карті світу. 

Ми в Німеччині! Німці — книголюби. Ця країна входить до трійки держав, де високий рівень друкарства. Причому самою «начитаною» верствою населення є молодь віком від 14 до 19 років. 

Для  і про читача цього віку пише свої книги сучасний німецький письменник Андреас Штайнгефель. Народився 14 січня 1962 в Баттенберзі. Разом з двома братами дитячі роки провів в німецькому містечку Біденкопф. Після закінчення гімназії вступив до Марбурзького університету, де спочатку навчався на вчителя, а згодом вивчав англістику, американістику та медіазнавство. У 1991 році Андреас закінчив університет та видав свою першу дитячу книгу «Дірк і я». Це роповідь про життя двох братів: семирічного Ендрю і шестирічного Дірка — пригоди, суперечки, перші свідомі відкриття світу дорослих. Видання рекомендоване асоціацією «Читання без кордонів» для викладання німецької мови в голландських школах з другого року. 

Серед відомих і популярних книг автора: «Середина світу» та «Ріко, Оскар і тіні темніше темного». За останню Штайнгьофелю була присуджена «Німецька премія в галузі літератури для дітей та юнацтва». Книга видана в 28-ми країнах. У 2012 році вона вийшла в російському  перекладі. Головний герой Ріко. Це не зовсім звичайна дитина, багато елементарних речей даються йому з великими труднощами. З таким ніхто не хоче дружити, але одного разу йому пощастило - він познайомився з Оскаром (теж не зовсім звичайним хлопчиком - вундеркіндом, який на всякий випадок ніколи не знімає з голови синій мотоциклетний шолом). І заради свого нового друга Ріко береться розплутувати справу, з якою вже півроку не може впоратись поліція Берліна.   4 липня 2014 року вийшла однойменна екранізація першої частини трилогії про маленьких детективів Ріко та Оскара. Згодом протягом 2015-2016 років відбулися прем'єри другої і третьої частини трилогії про друзів.

Книга «Середина світу» написана автором ще  1998 року, та для українського читача вона була перекладена і видана тільки  у 2016-му...

Тема дорослішання – це лише відблиски на поверхні. Глибше – це книга про людськість, терпимість, інакшість. Це книга про світи всередині кожного з нас. У центрі сюжету – сімнадцятирічний Філ, якому доводиться пізнавати не лише навколишній світ, а й самого себе. Його мати Ґлясс, котра шукає кохання, а знаходить лише чоловіків на одну ніч. Сестра Діана,  яка замкнулася у своїх гербаріях, і раптово відгородилась від брата. Усі персонажі прописані з такою глибиною, що, навіть після останньої крапки у тексті, вони продовжують жити десь поруч. За роман «Середина світу» Штайнгефель отримав премію Buxtehuder Bulle. 

Творчість його як письменника була неодноразово відзначена: 

- тричі номінований на Німецьку молодіжну літературну премію (1999, 2002, 2009); 

- двічі стипендіат Премії імені Еріха Кестнера. 

Після 20 років життя в Берліні Андреас повернувся в Біденкопф. Працює перекладачем, літературним критиком, пише сценарії для радіо і телебачення. 

P.S. 27 вересня Всесвітній день туризму.

Читати далі...

У подорож з книгою

На карті Англія… 

Сполучене Королівство Великої Британії і Ірландії запрошує відвідати наступний випуск методичної закладки серії "5 місць, куди варто поїхати справжнім фанатам літератури". 

Королі тут живуть не лише у книгах, але й у сьогоденні... А в Сомерсет-хаусі Лондона існує ще й справжнє Королівське літературне товариство. Це престижна літературна організація Великої Британії, яку заснував у 1820 році король Георгом ІV «з метою заохочення заслуг в галузі літератури і стимулювання літературних талантів». 

У 2003 році членом цього товариства стала талановита сучасна дитяча письменниця Енн Файн, авторка книжок для дітей та юнацтва, перекладених  45-ма мовами.

Народилася 7 грудня 1947 року в місті Лестер. Закінчила Університет Уорвіка, де вивчала історію та політологію. Першу книжку написала в 24 роки. Викладала в школі для дівчаток. Потім разом з чоловіком переїхала до Оксфорда, де працювала в офісі організації «Oxfam International». Певний час жила в США та Канаді. Коли повернулася до Великобританії, працювала в Еденбурзі (в другому за туристичною популярністю місті після Лондона). Згодом переїхала й оселилася у власному будинку в графстві Дарем, де нині мешкає й успішно пише книжки. Живе в цивільному шлюбі, має дві доньки. 

Енн Файн - офіцер ордена Британської імперії (2003). Лауреат британської літературної премії British Book Awards і володар престижної премії Guardian Award. Дворазовий володар Медалі Карнегі (1989, 1992).  

Відкриттям-новинкою 2016 року в Україні стала її книга «Борошняні немовлята». Це одна з найвідоміших повістей письменниці, яка вперше була опублікована видавництвом Hamilton у 1992 році. За цю книжку Енн отримала Вайтбредську премію та медаль Карнеґі.

Львівське видання «Борошняних немовлят» «Видавництва Старого Лева» в перекладі Тетяни Савчинської та художньому оформленні Анастасії Стефурак припало до душі письменниці, і вона написала до видавництва листа з подякою.

Сюжет книги запрошує читача у шкільний  світ… 4-В клас—клас найслабших учнів у школі.    Хлопці зірок з неба не хапають, тому теми шкільних наукових проектів для таких обмежуються “нецікавим” текстилем, харчуванням, домашнім господарством, дослідженням споживацького попиту і… борошняними немовлятами! Просте й невибухове завдання, яке полягає в щоденному піклуванні за трикілограмовим мішечком, набитим борошном, виконають не всі, бо важко дотриматись усіх правил: не заплямувати, не розсипати борошна, не залишити «малюка» без нагляду… Однак безглуздий експеримен для хлопців-бешкетників обернеться досить неочікувано. Саймон Мартін - хлопець, який завдавав вчителям чималих прикрощів, під час проекту настільки перейнявся опікою над своєю борошняною малючкою, що викликав подив у школі. Як виявляється, не такий вже він і дурник. Та й життя у героя не з легких: його виховала мама, тато ж пішов, коли Саймону було лише шість тижнів. Як може почуватися дитина, яку покинули такою малою? Що могло відвернути від нього його батька? «Жодна людина при здоровому глузді не образиться на немовля за те, що воно не робить для неї стільки ж, скільки вона для нього». 

Було б чудово, якби замість деяких неактуальних та заїжджених текстів у шкільну програму потрапляли такі твори, як «Борошняні немовлята». Для цього тут є всі важливі складові – оригінальна історія, добрий гумор, повчальні мотиви, «живі» діалоги, герої, що ладні от-от зійти зі сторінок книжки, і навіть справжній вибух!

Авторка торкається теми відповідальності/безвідповідальності, у простій та веселій  формі доносить до підлітків, наскільки це неймовірно важка й самовіддана робота на все життя – виховувати дитину.

Ця ж тема певною мірою звучить у комедійній стрічці Кріса Коламбуса «Місіс Даутфайр» (1993), яка знята за однойменним романом Енн Файн. Фільм  адаптований до театральної сцени та поставлений як мюзикл на Бродвеї. Це цікавий сюрприз як для телеманів, так і для книголюбів...

Бажаємо нових знайомств, незабутніх вражень і багато поживи для роздумів!

Читати далі...