У пошуках гармонії

Автор, за яким ми вирушаємо у «Книжкове переслідування» у наступному випуску методичної закладки, був переконаний: "До щастя треба мало: гармонії".

Символічно, що жовтень є початком у життті цього поета, прозаїка, перекладача, літераторатурознавця - Богдана-Ігора Антонича. 

Народився 5 жовтня 1909 року в селі Новиця Горлицького повіту на Лемківщині в сім`ї греко-католицького священника. Його батько - Василь Кіт - незадовго перед народженням свого єдиного сина змінив прізвище.

Дитячі роки Антонича припали на час Першої світової війни. Сім`я хлопчика була змушена часто переїзджати. 1914 року вони переселилися до Відня, а 1919 року — на Пряшівщину. Із середини 1920-х років осіли в селі Бортятин (Львівська область). Освіту хлопець спочатку здобував вдома, а з 1920 року — у Сяноцькій гімназії, після закінчення якої вступив на гуманітарний факультет Львівського університету за спеціальністю «Польська філологія» (1928-1933 рр.). Там паралельно із загальними філологічними студіями і поетичною творчістю юнак багато уваги приділяв оволодінню українською літературною мовою.

Уперше прилюдно з читанням власних творів Антонич виступив 1929 року, як член товариства студентів-україністів, у «Живій літературній газеті».

Після закінчення університету юнак здобув ступінь магістра філософії та магістра польської філології, проте на державну службу не влаштувався. Він  почав співпрацювати із львівськими українськими журналами, збірниками, виступав з поезіями і статтями на літературні та мистецькі теми. Поет друкував свої твори у виданнях різних політичних спрямувань («Вогні», «Дзвони», «Вісник», «Назустріч», «Наша культура», «Ми» тощо), проте згодом припинив співпрацю з деякими, намагаючись бути аполітичним. Якийсь час він редагував молодіжний часопис «Дажбог». 

Перша збірка поезій Антонича «Привітання життя» вийшла  1931 року, коли авторові виповнилось 22. Згодом з’явилися ще дві: «Три перстені» (1934) та «Книга Лева» (1936). Уже після смерті поета побачили світ «Зелена Євангелія» (1938) та незакінчена збірка «Ротації» (1938).

Богдан-Ігор добре грав на скрипці, компонував музику, малював. У приватному житті він був малоговірким задумливим самітником, так і не встиг одружитися. Помер на двадцять восьмому році життя у Львові, де й похований.      

На жаль, творчість Антонича через офіційну заборону до 1960 не вивчалась, його книги почали перевидаватись лише згодом. 

На початку 2018 року у «Видавництві Старого Лева» вийшла друком цікава абетка-енциклопедія, яка відкриває для читача світ талановитого поета, запрошує у мандри.

Антонич від А до Я / тексти Данило Ільницький; граф. опрац. Людмила і Володимир Стецьковичі. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. - 71 с. : іл.

Це вже четверта книга із серії енциклопедій-абеток про визначних людей і вона, на думку Катерини Міхаліциної, «дуже музична – кожна ілюстрація віддає свій ритм, кожне гасло доповнює його».

З одного боку, це розповідь про Антонича-дітвака, який може стати добрим другом для сучасної дитини. Про те, як він був маленьким, чим займався, як виховувався і що було для нього важливим. Про те, що він любив рослини і співав пісні, малював і грав на скрипці. У яких селах та містах він жив і про які села та міста писав. Як одягався і як складав свої вірші. А з іншого – оповідь про внутрішню людину з її неосяжними світами, несподіваними думками, ідеями, почуттями. «Хоча Антонич був комунікабельним і активним літератором, найцікавіше, що нас із ним пов'язує, – діялося у його внутрішньому світові (у голові, у серці), і врешті ставало тим, що ми називаємо літературними творами. У кожного з нас є свій Антонич»,– переконаний автор текстів Данило Ільницький.

Богдан-Ігор Антонич – це атмосфера нашого міста. Він оспівував «іржаві плями львівських дахів» з висоти пташиного польоту та «хмільні світанки» міста, блукав алеями біля костелу Єзуїтів з композитором Антоном Рудницьким вигадуючи сюжет нової опери, вдихав Львів у свої полотна, писав вірші, медитативно вдивляючись у зоряне небо крізь вікно будинку №50 на вулиці Городоцькій. І, звісно, саме Антонич став символом літературного Львова 1960-1970-х років.

Завдяки прокладеному маршруту у книзі читач має можливість здійснити мандрівку улюбленими місцями письменника у реальному і віртуальному часі. А матеріал, викладений в абетковій послідовності дає змогу кожному уявити простір таланту Богдана-Ігора Антонича.

Видання «Антонич від А до Я» придбане на кошти «Обласної програми поповнення бібліотечних фондів у 2018 році», сподіваємось, вже є у дитячих книгозбірнях.  

Читати далі...

Навздогін літу...

Сьогодні у «Кижкових переслідуваннях» вирушаємо навздогін за молодою авторкою Тетяною Стрижевською і її книгою «Файні товсті дівки, йо!».

Є люди - світлячки, люди - сонячні зайчики! Зустрінеться така людина на шляху, і одразу веселіше стає, радісніше! Саме такою є чарівна Тетяна Стрижевська - письменниця, киянка, книголюбка і щаслива мама трирічної донечки.

Народилася 4 травня 1987 року в місті Одеса в родині військовослужбовця та лікарки. У зв'язку з роботою батька багато переїжджала. З 1995 року живе у Києві. Навчалася в Київському Національному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка в Інституті журналістики (2004—2010). Має досвід роботи в жіночій періодиці («Видавничий Дім Український Медіа Холдинг», «Едіпрес Україна»).

2011 року стала лауреаткою конкурсу видавництва «Смолоскип». Літературним дебютом письменниці став роман «Ad libitum» (друга премія), який побачив світ 2014 року у цьому ж видавництві. Це книга про Київ, який ми втрачаємо, про перше кохання, яке трагічно обірвалося, а також зізнання авторки в коханні своєму місту. Письменниця, до речі, обожнює вуличні прогулянки столицею. Колекціонує старовинні листівки з київськими адресами. Цікавиться історією міста.

2016 року Тетяна Стрижевська брала участь у конкурсі видавництва «Фонтан казок» «Напишіть про мене книжку» і здобула перемогу. Рукопис її  повісті «Файні товсті дівки, йо!» отримав схвальні відгуки журі. Книжка вийшла друком 2017 і два роки підряд потрапляла в топ продажів видавництва на «Книжковому Арсеналі».

2018 року у видавництві «Легенда» вийшла наступна підліткова повість авторки «Де ESC з моїх халеп?».

Ця історія про старшокласницю Сніжану Юну, ґеймера, також користується популярністю серед читачів.

У доробку молодої письменниці лише три книги. Однак вони переповнені життєвої снаги і оптимізму.

Літо ще триває, а отже і канікули! Тому героїні цієї повісті можливо десь поруч, і ви можете їх навіть упізнати?

Стрижевська, Тетяна. Файні товсті дівки, йо! : повість / Т. Стрижевська ; худож. О. Кузнецова. – Київ : Фонтан казок, 2018. – 192 с. : іл. – (Книжка про мене).

Модні журнали та соціальні мережі натякають, що влітку треба їхати «до найкращого готелю десь на узбережжі – з аквапарком, анімацією та безкінечним безалкогольним мохіто». Але цього літа  Зоряні й Мілці випадає відпочинок у селищі Ясіня на Закарпатті, де на дванадцятилітніх київських подруг чекають не дуже гламурні канікули. Щоправда, у дівчат буде вдосталь часу, щоби зламати свої стереотипи про нудність і жахливість сільського відпочинку, поступово “забити” на модний макіяж, на своє дієтичне  харчування і на інтернет (який у горах і без того погано ловить).

На Закарпатті дійсно виявляється не гірше, ніж десь на Гоа, бо для міських дівчат усе там – суцільна екзотика: і кози, і церква, і навіть душ із відра. Це вже не кажучи про закарпатську говірку, яку подруги мало розуміють, і бабцю Катрю, стовідсоткову мольфарку, яка співає до своєї городини такі пісні, що та виростає за ніч, знається на секретних властивостях рослин (недоступних для всіх косметологів світу) і без зусиль робить так, що подруги починають їсти всю бабчину їжу. До того ж вона не розпитує про школу та хлопців (та й взагалі мало що говорить, крім як «файні товсті дівки») і навіть відпускає на сільську дискотеку – ідеальна бабця, яка виграє в обох мам і в Мілчиної міської бабусі з величезним відривом.

Сюжет вражає простотою і одночас дає хороші рецепти для переосмислення багатьох важливих речей: дружба, самопожертва, перші почуття закоханості, українські традиції, краса природи…

Читати далі...

Напиши мені книжку

Сьогодні методична закладка серії «Книжкові переслідування» познайомить вас з цікавим письменницьким тандемом, який об`єднався у проекті «Напиши мені книжку».

Як відомо, створення книжки - це неймовірна магія. А особливо, коли за справу беруться такі творчі особистості, як Софія Андрухович та Мар'яна Прохасько.

Казка «Сузір'я Курки» - живий тому доказ. Ця історія народилася як наслідок багаторічної дружби. На її написання надихали гори. І творилася вона так, як твориться кіно.

Це дебютна дитяча книжка Софії Андрухович - письменниці, перекладачки та публіцистки.

Народилася 1982 року в Івано-Франківську в родині письменника Юрія Андруховича. Закінчила Львівський національний університет за спеціальністю «українська філологія».

Вона авторка прозових книжок «Літо Мілени» (2002), «Старі люди» (2003), «Жінки їхніх чоловіків» (2005), «Сьомга» (2007) та численних публікацій у пресі. У 2014 році випустила роман «Фелікс Австрія», що того ж року отримав відзнаку «Книга року BBC». У 2015 році стала лауреаткою премії імені Джозефа Конрада.

Для художниці Мар'яни Прохасько «Сузір'я Курки» стало початком проекту «Напиши мені книжку», в якому вона хоче привернути увагу до ролі ілюстратора у створенні книжок. Це також новий досвід роботи після спільної з Тарасом Прохаськом трилогії про пригоди родини кротів.

Народилася в місті Ужгород 1976 року. Згодом разом з батьками переїхала до Івано-Франківська. У 1998 році закінчила англійську філологію Прикарпатського університету. Займається індивідуальним викладанням англійської мови дітям різного віку та перекладами.

У кожній дитячій книзі створеній Мар’яною Прохасько або спільно з нею є місце для подорожі, лісу/саду та філософії. Тому її «казка навиворіть» у співавторстві з Софією Андрухович, що з’явилася у «Видавництві Старого Лева» 2016 року, не стала винятком.  «Сузір’я Курки» увійшло до престижного каталогу в галузі міжнародної дитячої та юнацької літератури «Білі круки» («WhiteRavens 2017»). А в березні 2018 книга була представлена на Болонському міжнародному ярмарку дитячої книги.

Андрухович, Софія. Сузір`я Курки / С. Андрухович;  іл. М. Прохасько; фото О. Субач. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 47 с. : іл., фото. – (Напиши мені книжку). 

Вам здається, напевно, що старі люди – ніби втомлені мандрівники, які дійшли до остаточного пункту призначення. Думаєте, що нічого цікавого довкола у їхньому житті вже не відбувається? Однак насправді все не так… 

Головна героїня запропонованої історії — старенька бабуся Марія, яка разом зі своєю незвичною подругою, куркою Марічкою, живе високо у горах. Обидві живуть спокійним і розміреним життям, спостерігають за зорепадами, мріють, радіють та інколи заходять до сільського магазину, де говорять про різні дрібнички з кумедними дідусями Кулінським та Зелінським.

Але одного дня, заради своїх друзів, бабусі доводиться залишити затишну домівку і вирушити у подорож на той бік Чорного Лісу, де, за її дитячими спогадами, водилися триметрові кабанюки з крученими хвостами, «ведмедеві», «вовчузянці», білі рисі та інші фантастичні диковиська. Отож на Марію, Марічку та читачів чекає справжня пригода…

Казка розрахована для читачів “+ 6”. Вона в міру філософська, призначена все ж для активного слухання, а не самостійного читання. Це історія про дитинство і старість, про зв’язок між живими істотами і природою, про емпатію і страхи.

Будьте готові до запитань! «Сузір’я Курки» - добра нагода поговорити про літніх людей, самотність, проблеми і способи їх долання.

А під час канікул, які  є порою особливого спілкування з бабусями і дідусями, не пропустіть можливості, щоб записати чи намалювати власну цікаву історію, пригоду. Можливо ви створите свою казку?

Читати далі...

Оголошуємо "Книжкові переслідування"!

Увага! Саме під такою назвою стартувала нова серія методичних закладок. Пропонуємо звернути увагу на книги, які надзвичайно популярні серед читацької аудиторії, які обов`язково є і з нетерпінням чекають у бібліотеці на свого користувача. 

Перший випуск 2018 року присвячений книзі Оксани Лущевської «З води у воду».

Лущевська, Оксана. З води у воду [текст] : повість / О. Лущевська. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. – 128 с. : іл.

Десятирічна Данка обожнює плавати, вода – її стихія. Дівчинка має супермету на літо – перепливти річку в її містечку. Проте боїться, що Бодя, який закохався в неї по вуха і скрізь за нею ходить, завадить їй здійснити задумане. Щоб спекатися хлопчиська, вона просить місцевого графітчика Скретча вдати її бойфренда. Та чи найкращий це план?...

На перший погляд звичайна історія про нерозділене кохання, проте скільки цікавих сюжетних ліній тут переплелось. Непростим постає життя в невеличкому містечку Тальне (прототипів багато в Україні): проблема із працевлаштуванням і відповідно фінансовим благополуччям тамтешніх родин, повернення військових із зони АТО і влаштування їх у мирному житті, патріотизм одних і хабарництво чи кумівство інших тощо. Усі події повісті «бачаться» читачу через призму Данчиного сприйняття, адже розповідь ведеться від першої особи, і ця особа – десятирічна дівчинка на прізвисько Видра, яка мріє переплисти річку. Властиво, це бажання дівчинки видається символічним і багатозначним. Вода для неї – відпочинок від усього зайвого, що «вчепилося» за день, а «плавати – це очищати думки. Вимиваються всякі дурниці. І набираєшся мудрості...». Отак мах за махом, з води у воду, тренування за тренуванням – героїня поступово йде до своєї мети. Така цілеспрямованість, оптимізм і патріотизм змальованих дітей протиставляється зневірі та розчаруванню дорослих. Данка, Бодя і Скретч не зашорені, вони мріють самі та допомагають будувати бізнес-плани дорослим, не забуваючи при цьому про меморіальні портрети на Алеї слави і живих героїв серед нас.

Загалом читання «З води у воду» нагадує плавання в річці літнього вечора: пірнаєш у книжку з головою – мах, набираєш повітря і читаєш далі, сповнюючись мудрістю й силами для здійснення своєї мрії.

Не забудьте включити видання у списки «Літньої програми читання», адже незабаром канікули...

Оксана Лущевська – відома дитяча письменниця, перекладачка, літературознавець.

Народилася 1982 року в місті Тальне, Черкаської області. Закінчила 2004 року філологічний факультет Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. З 2010 до 2012 року навчалася в магістратурі Пенсильванського державного університету (США). Вивчала російську літературу та компаративістику, а також дитячу літературу та дитячі студії. Здобула ступінь доктора наук у галузі освіти в Університеті Джорджії.

Авторка 30 книжок для дітей та підлітків, серед яких «Дивні химерики, або Таємниця старовинної скриньки» (2009),  Життя видатних дітей: Оксана Лущевська про Христофора Колумба, Джона Ньюбері, Чарльза Дарвіна, Дніпрову Чайку, Перл Сайденстрікер Бак» (2011), «Друзі за листуванням» (2011), «Інший дім» (2013), «Паперова царівна» (2013), «Вітер з-під сонця» (2016), «Наречений» (2016),  «Задзеркалля» (2016), «З води у воду» (2017) та ін.

Переможниця ІІ Всеукраїнського конкурсу творів для дітей шкільного віку «Золотий лелека» (2008). Лауреатка конкурсів «Гранослов» (2007), «Витоки» (2008), «Рукомесло» (2008, 2009) та Літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2009).

Співзасновниця літературно-мистецького порталу «Захід-Схід», «Рейтингу критика: найкращі дитячі та підліткові книжки року», а також блогу про сучасну дитячу літературу «Казкарка». Ініціатор проекту «Крок уперед: глобалізуємось разом із українсько-англійськими книжками-картинками», що фокусується на виданні книжок-картинок у видавництві «Братське».

Друкувалася в періодиці та антологіях, зокрема в антології авторського зарубіжжя «АЗ, два, три… дванадцять – лист у пляшці», «Червоне і чорне: Сто українських поеток ХХ сторіччя», «Мама по скайпу» та збірниках для дітей.

Нині проживає в місті Шарлот, штат Північна Кароліна, США. Проте завдяки новітнім технологіям вона завжди на зв`язку з читачем України.

Письменниця переконана, що основне завдання книг для дітей в тому, що вони повинні «залишати дитині надію».

Читати далі...