Навздогін літу...

Сьогодні у «Кижкових переслідуваннях» вирушаємо навздогін за молодою авторкою Тетяною Стрижевською і її книгою «Файні товсті дівки, йо!».

Є люди - світлячки, люди - сонячні зайчики! Зустрінеться така людина на шляху, і одразу веселіше стає, радісніше! Саме такою є чарівна Тетяна Стрижевська - письменниця, киянка, книголюбка і щаслива мама трирічної донечки.

Народилася 4 травня 1987 року в місті Одеса в родині військовослужбовця та лікарки. У зв'язку з роботою батька багато переїжджала. З 1995 року живе у Києві. Навчалася в Київському Національному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка в Інституті журналістики (2004—2010). Має досвід роботи в жіночій періодиці («Видавничий Дім Український Медіа Холдинг», «Едіпрес Україна»).

2011 року стала лауреаткою конкурсу видавництва «Смолоскип». Літературним дебютом письменниці став роман «Ad libitum» (друга премія), який побачив світ 2014 року у цьому ж видавництві. Це книга про Київ, який ми втрачаємо, про перше кохання, яке трагічно обірвалося, а також зізнання авторки в коханні своєму місту. Письменниця, до речі, обожнює вуличні прогулянки столицею. Колекціонує старовинні листівки з київськими адресами. Цікавиться історією міста.

2016 року Тетяна Стрижевська брала участь у конкурсі видавництва «Фонтан казок» «Напишіть про мене книжку» і здобула перемогу. Рукопис її  повісті «Файні товсті дівки, йо!» отримав схвальні відгуки журі. Книжка вийшла друком 2017 і два роки підряд потрапляла в топ продажів видавництва на «Книжковому Арсеналі».

2018 року у видавництві «Легенда» вийшла наступна підліткова повість авторки «Де ESC з моїх халеп?».

Ця історія про старшокласницю Сніжану Юну, ґеймера, також користується популярністю серед читачів.

У доробку молодої письменниці лише три книги. Однак вони переповнені життєвої снаги і оптимізму.

Літо ще триває, а отже і канікули! Тому героїні цієї повісті можливо десь поруч, і ви можете їх навіть упізнати?

Стрижевська, Тетяна. Файні товсті дівки, йо! : повість / Т. Стрижевська ; худож. О. Кузнецова. – Київ : Фонтан казок, 2018. – 192 с. : іл. – (Книжка про мене).

Модні журнали та соціальні мережі натякають, що влітку треба їхати «до найкращого готелю десь на узбережжі – з аквапарком, анімацією та безкінечним безалкогольним мохіто». Але цього літа  Зоряні й Мілці випадає відпочинок у селищі Ясіня на Закарпатті, де на дванадцятилітніх київських подруг чекають не дуже гламурні канікули. Щоправда, у дівчат буде вдосталь часу, щоби зламати свої стереотипи про нудність і жахливість сільського відпочинку, поступово “забити” на модний макіяж, на своє дієтичне  харчування і на інтернет (який у горах і без того погано ловить).

На Закарпатті дійсно виявляється не гірше, ніж десь на Гоа, бо для міських дівчат усе там – суцільна екзотика: і кози, і церква, і навіть душ із відра. Це вже не кажучи про закарпатську говірку, яку подруги мало розуміють, і бабцю Катрю, стовідсоткову мольфарку, яка співає до своєї городини такі пісні, що та виростає за ніч, знається на секретних властивостях рослин (недоступних для всіх косметологів світу) і без зусиль робить так, що подруги починають їсти всю бабчину їжу. До того ж вона не розпитує про школу та хлопців (та й взагалі мало що говорить, крім як «файні товсті дівки») і навіть відпускає на сільську дискотеку – ідеальна бабця, яка виграє в обох мам і в Мілчиної міської бабусі з величезним відривом.

Сюжет вражає простотою і одночас дає хороші рецепти для переосмислення багатьох важливих речей: дружба, самопожертва, перші почуття закоханості, українські традиції, краса природи…