15 квітня 2021 р.

Книги для родинного читання

Дитяча література — це насправді надзвичайно серйозно. Адже ці книги не лише для дітей, а й для їхніх батьків. Бо через казкових героїв нам, дорослим, письменники доносять різноманітні проблеми, яких ми через щоденну метушню не помічаємо, або ж забуваємо, що нас хвилювало в дитинстві.

У третьому випуску методичної закладки серії «Книжковий промокод» мова піде про авторку, яка дбає про те, як сприйматимуть її книжки і діти, і дорослі. Кожна її історія повчальна, базується на реальних подія і більшість персонажів навіть мають прототипів. Сьогодні мова про Ларису Ніцой… 

Майбутня письменниця, громадська діячка народилася 17 березня 1969 року на Кіровоградщині в родині лікаря та вчителя. 1991 року здобула освіту в Кіровоградському педагогічному інституті. Працювала вчителькою української мови та літератури в місцевій загальноосвітній школі. 1998 року переїхала до Києва. 
Літературна діяльність Лариси Ніцой тісно пов’язана з освітянською та громадською активністю. Письменниця ініціювала чимало соціальних і культурних проєктів: щорічний круглий стіл «Книга на захисті дитячої душі», Всеукраїнський рух «Дорослі читають дітям», Всеукраїнська акція «Почитай мені, татку!», «Тиждень читання для дітей» (Музей-квартира П. Г. Тичини) та інші. 
2001 року було вперше опубліковано «Казку про славного Орленка». Від 2006 року твори Лариси Ніцой виходять окремимb виданнями: казкова повість «Пригоди лисеняти Бума», казка «Як хом’ячок друзів шукав» (2008); «Невигадані історії про звіряток-друзяток», «Казка про Українське Щастя» (2009); казка «Ярик і дракон», «Зомба, або Історія одного хлопчика» та «Страшне страховисько» (2010); «Ярик-векалка» (2012) та інші. 2015 року вийшли «Павлусь і Павлинка», «Мій Блек», «Неслухи і вередулі», а в новоствореному видавництві «Чорні вівці» - історія для дошкільнят «Зайчикове щастя».
Загалом у доробку Лариси Ніцой понад 15 видань для дітей дошкільного й молодшого шкільного віку. Вона Лауреатка Всеукраїнської премії «Гілка золотого каштану» та дипломантка міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». 
Захоплюється дизайном і фотозйомкою, колекціонує дитячі книжки та мультфільми, любить подорожувати і спілкуватися з дітьми. Виховує доньку та сина.
У 2020 році книга Лариси Ніцой надійшла до фондів обраних бібліотек Львівщини завдяки «Програмі поповнення фондів публічних бібліотек» від Українського інституту книги. 

Ніцой, Лариса. Дві бабуськи в незвичайній школі або скарб у візку / Л. Ніцой ; худож. Е. Елліс. – Київ : Видавництво Марка Мельника, 2020. – 192 с.: іл.

Цю історію авторка написала багато років тому, але деякий час не наважувалася на її публікацію, тому що вважала, що суспільство може не сприйняти подібну дитячу книгу, написану в веселому пригодницькому стилі.

Головний герой - хлопчик на ім'я Олег. Розумний, начитаний, кмітливий і ... в інвалідному візку. Через непристосованість школи до інвалідного візочка Олегу доводиться вчитися вдома. Але одного разу головний герой разом зі своїми кращими друзями Любомиром і Василиною відкривають для себе свою школу з абсолютно нової сторони. Виявляється, раніше їх звичайнісінька школа була палацом. А де палац - там скарб і пригоди. Разом трійця вирушає на пошуки скарбів, не останню роль в яких виконають дві бабусі головних  героїв. Одна з яких зациклена на їжі, а інша - фанатка йоги і здорового способу життя.
До переваг книги безсумнівно можна віднести кумедні ілюстрації художниці Еліни Елліс, а також легку мову і те, в якій формі піднесені відразу кілька важливих проблем: ставлення суспільства до людей з особливими потребами, роль бабусь у вихованні сучасних дітей та знищення історичних архітектурних пам'яток.
Динамічний сюжет історії є матеріалом для творчої майстерності колег-бібліотекарів. Пропонуємо провести презентацію за книгою, обговорення «Долаємо життєві перешкоди», предметну вікторину «Знайди власника».
А ще замовити книжку або написати листа письменниці ви можете на сайті www.nitsoi.com

P.S. А ви здогадувались? Цікавий факт з дитинства письменниці:

«У дитинстві я була дуже сором’язливою. Думаєте, це гарна риса? Аж ніяк. Наприклад, на уроці вчителька думала, що я мовчу, бо не знаю відповіді. А я знала, але соромилася казати перед класом. Якось я вирішила, що треба боротися з цією рисою. Я змушувала себе не соромитися — нічого не виходило. І тоді я спробувала замаскуватися. Прикинулася, ніби я така, як усі, і нічого не боюся й не соромлюся. Це мені вдалося! Я й досі маскуюся. Сьогодні ніхто й не здогадується, що в мені, такій дорослій, сміливій і рішучій, досі ховається маленька сором’язлива дівчинка». (Лариса Ніцой)

Запрошуємо до читання!

Немає коментарів:

Опублікувати коментар