4 січня 2022 р.

Кожен сам для себе обирає шлях...

Коли йдеться про шкільну ієрархію в підліткових історіях, то «золотій молоді» і «крутеликам» зазвичай відводять негативні ролі. Оксенія Бурлака – сучасна українська письменниця - пішла іншим шляхом... 

Сьогодні в об’єктиві методичної закладки серії «Час на книги…» творчість цієї авторки. 
Бурлака, Оксенія. Поцілунок був не останній: повість / О. Бурлака. – Київ: ВЦ «Академія», 2019. – 160 с. 

Головна героїня її дебютної підліткової повісті «Поцілунок був не останнім» Льоля — мажорка, яка через проблеми батьків змушена переїхати у спальний район і піти у звичайнісіньку школу. У нових однокласників немає грошей, дорогого одягу і статусу. Зате є груба сила, алкоголь і легкі (або не дуже) наркотики й повна відсутність кордонів і гальм. Колишня багатійка з її хобі й інтересами, еко-свідомістю, співчутливістю і загостреним відчуттям справедливості спершу дивує їх, а потім починає дратувати. Перебування серед хлопців та дівчат «із райончика» стає все небезпечнішим для Льолі. І, здається, навіть несподіване кохання, яке спалахнуло між нею й одним із головних авторитетів класу, не врятує дівчину від катастрофи… 
Повість, попри очевидну гостросоціальну оболонку, всередині наповнена світлими, трепетними і романтичними емоціями. Вона — про кохання, якому краще б не бути, але воно сильніше, ніж ненависть і образа; про відповідальність дітей за вчинки батьків і навпаки; про зіткнення двох світів: «елітного» і «простого». І про те, багаті — не завжди зіпсуті, часто все зовсім навпаки.


«Поцілунок був не останній» – моя перша підліткова книжка, яку написала спеціально для «Видавничого центру «Академія», - згадувала в одному з інтерв`ю авторка.— «Поставила собі за ціль створити історію, яка «зачепить» видавця, і так захопилася процесом, що написала її за місяць. А потім було майже пів року кропіткої роботи з редактором і видавцем. Підготовка повісті до друку стала для мене справжньою літературною школою, про яку так колись мріяла в юності. Дуже вірю й сподіваюся, що мій літературний поцілунок зачепить багато сердець...». І справді, книга увійшла до довгого списку лауреатів підліткової премії «Навиворіт» за 2019 рік.

У 2020 побачила світ друга підліткова повість молодої письменниці — «Розірваний кадр». Вона, як і попередня, вже вcтигла стати улюбленою для багатьох читачів.
Теми і проблеми, яким присвячені обидві ці книги — актуальні, потребують обговорення, об’єднають різні думки як дорослих, так і підлітків. А завдяки програмі Українського інституту книги видання надійшли до кращих бібліотек Львівщини.

Відверто про себе і мрію...
«У літературній тусовці мене звуть Оксенія, друзі – Ксюшею, а батьки – КсАшею або Оксанкою. Окрім того, що маю багато імен, ще ніяк не визначусь, хто я: письменниця чи композиторка? Що мені ближче: ноутбук чи піаніно? Щодня відповіді різні. Єдине, що не змінюється – вдома я дружина, мама й дочка, а на роботі – копірайтерка.
Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла бути письменницею. В одинадцятому класі хотіла вступити на факультет літературної творчості... Але якийсь «дядя-професор» сказав батькам, що мої твори посередні, без родзинки, тож витрачати на це час не варто. Почути таке в сімнадцять років було дуже боляче... Врешті я вступила на факультет журналістики й стала фахівцем із реклами й піару, закінчивши КиМУ. Вже з другого курсу працювала за спеціальністю – мене з головою поглинув шоу-бізнес. Співпрацювала з відомими артистами, серед яких – Гайтана, гурт «Не-ангели». І в двадцять три роки таки здійснила мрію – за свій кошт видала книгу «Просто так сталося» (дебют)...»
Зараз у доробку авторки електронні і друковані книги. У 2020 році отримала відзнаку у номінації «Вибір видавців» на конкурсі «Коронація слова» за книжку «Платонічне кохання»...

P.S. «Кожна моя книга — це частинка мене. Подібні історії не траплялися в моєму житті, але я точно знаю смак зради, розчарування, ілюзорних сподівань. Знаю, як це, коли ти підпускаєш до серця людину, а вона потім робить тобі боляче».

Оксенія Бурлака


1 коментар: