З ім`ям великого Андрея

Видатний український церковний, культурний та громадський діяч ХХ століття, якого цими днями проголошено праведним, більш ніж 50 років був  митрополитом  Української греко-католицької церкви України. Нащадок вельможного українського роду митрополит Андрей Шептицький присвятив своє життя служінню українській Церкві та українському народу.

Під його егідою в українські села прийшла освіта. Для народу були побудовані школи, лікарні на кошти з прибуткових статей володінь родини Шептицьких у Галичині.    

Народився 29 липня 1865 року в родовому маєтку графа Івана Шептицького  в селі Прилбичі, неподалік Яворова, що на Львівщині.

Перша письмова згадка про село Прилбичі датована 1376 р. Через борги Урбанські продали маєток дружині Модеста Гумецького Терезі, а вона перепродала греко-католицькому перемишльському єпископові (1750–1779) Атанасію Шептицькому. Відтоді Прилбичі стають родинним гніздом Шептицьких аж до 1939 року.

Його мати Софія була дочкою відомого письменника Олександра Фреда. Мала семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів Романом, Левом і Юрієм. Високо інтелігентним обдарованим зростав Роман, який з юних років відзначався богомільністю.

Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 році вступив до монастиря отців василіан у Добромилі. У чернецтві прийняв ім’я Андрей.

1900 року був номінований галицьким митрополитом. Як депутат Галицького сейму і член палати панів австрійського парламенту у Відні, відстоював інтереси українського населення Галичини. Дбав про організацію фахової підготовки молоді, сприяв розвитку української культури (1905 року заснував церковний музей, де зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису). У 1903 році заснував Народну лічницю, яку згодом (1930-1938рр.) перетворили на сучасний шпиталь. За його допомогою велося будівництво духовної семінарії у Львові, засновано бібліотеку станіславської капітули. 

Після окупації Львова росіянами Шептицький був висланий у Росію. Через два роки повернувся – з великим тріумфом. У зв’язку з розпадом імперії і боротьбою  за українську державність Шептицький, виконуючи функції адвоката українських політиків, об’їздив всю Європу, а також США. Його повернення до Львова у 1923 р. сучасники порівнювали з в’їздом до міста короля Данила. Остаточно митрополит відмовився від активної політичної діяльності у 1925 році, коли польський уряд припинив фінансування греко-католицької церкви. 

У 1930 році митрополита тривожив наступ комунізму, фашизму, інтегрального націоналізму та тероризму, але й духом він не занепадав. Факт радянської окупації пробував використати на користь католицизму, ініціював заходи, спрямовані на відновлення унії в Наддніпрянській Україні. Під час Другої світової війни Шептицький продовжував протестувати проти здичавіння й дегуманізації суспільства, застерігав вірних від ескалації насильства, переховував євреїв Львова.

1941 року очолив Українську національну раду, а 1944-го – Всеукраїнську національну раду. Митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму. Засуджуючи переслідування євреїв, він звернувся з протестом щодо нищення  єврейського населення в Галичині до рейхсканцлера Г. Гіммлера. Ймовірно, передбачав крах своєї церкви.

В останній період свого життя був прикутий до ліжка.  Помер 1 листопада 1944 року. Похований у крипті собору св. Юра у Львові.

Цікаво зауважити, що радянські газети Львова опублікували некрологи про смерть «глави греко-католицької церкви Радянського Союзу», а адміністрація дала дозвіл на урочистий похорон. Це була остання масова маніфестація українців у Львові.